Опис
Актуальність теми. У вітчизняній та польській літературі ХІХ – поч. ХХ століття розпочався новий період естетичного сприйняття дійсності, який отримав назву – модернізм. Письменники – модерністи активно використовували міфологеми, надавали їм нових модифікацій. Серед найбільш поширеніших прадавніх символів у художній словесності порубіжжя був образ сонця.
Образ сонця був важливим моментом художнього формування тогочасної дійсності. Він належав до тієї образної системи, яка відтворювала мріяне, що було стимульоване баченим у земному суспільному житті. Звертаючись до цього образу, українські та польські поети нагадували про існування іншого світу – гармонійного, довершеного, співвідносного духовним потребам людини. Цей світ – далеко, на віддалі, яку треба долати, здобувати. Порушився життєвий баланс, людина залишилася поза природним і суспільним благоустрієм. Вони для неї стали ілюзією, недосяжністю. Це ще один зміст, який розширив філософсько-естетичну природу цього образу.
Сонце, світло, вогонь у поетичному контексті хаосу, темряви – організуюче начало: впливає на людину, природу, сприяє їх духовному росту. Є життєвим дороговказом. Цей образ змістовно еволюціонує – від характеристики сьогодення. Таке широке сформування змісту цього образу продовж невеликого проміжку часу свідчило про його здатність всебічно висловити модерністський світогляд, зокрема пов’язати його із національним архетипним часом і простором.
Актуальність вивчення модернізму в руслі українського та польського соціокультурного дискурсу зумовлена, з одного боку, об’єктивною потребою конструювання цілісної картини його бачення в перспективі філософськи зорієнтованого міждисциплінарного підходу, з іншого – прагматичною потребою аргументованого доведення сумірності вітчизняного та європейського культурних контекстів.
Відгуки
Відгуків немає, поки що.