Опис
Вступ
Протягом останніх трьох років основною темою дебатів навколо української децентралізації були масштаб, швидкість, перешкоди і наслідки добровільного об’єднання територіальних громад. Це об’єднання критично потрібне, бо багато громад, які існували раніше (або все ще існують), через свою невелику чисельність і дефіцит ресурсів, неспроможні адекватно організувати й фінансувати надання основних публічних послуг громадянам. Складнощі, яких ці громади зазнали при забезпеченні таких завдань як, наприклад, збереження і будівництво доріг або функціонування шкіл, значною мірою девальвували ідеї децентралізації як такі.
Попри перспективні перші результати процесу об’єднання громад, його все ще добровільний характер перетворюється на проблему. Він сповільнює передачу контролю над основними адміністративними важелями управлінським одиницям, достатньо великим для того, щоб ефективно надавати елементарні послуги населенню. На територіях, де ще не відбулися об’єднання громад, вони залишаються під адміністративною і фінансовою опікою районів та областей, чиї виконавчі органи не обираються демократично знизу.
Крім того, добровільність об’єднання в деяких випадках призвела до створення невеликих сільських ОТГ, які й після успішного об’єднання неспроможні ефективно здійснювати місцеве самоврядування. Таким чином, життєздатність багатьох новоутворених громад усе ще залишається під сумнівом.
У 128 районах України досі не створено жодної ОТГ, а ще в 209 вони охоплюють менше половини території. Уряд України поки що не має чіткого бачення того, що робити з тими громадами, які так і не об’єднаються добровільно ‒ а такі, безперечно, залишаться. Відтак розробка механізму примусового об’єднання нині виходить на порядок денний.
Відгуки
Відгуків немає, поки що.